Традиційний весільний одяг буковинців у дев’ятнадцятому столітті: історія та факти

У різних регіонах України здавна існували власні, особливі традиції відзначення тих чи інших свят, проведення ритуалів. Найцікавішими є давні весільні традиції та звичаї – тут кожен регіон мав свої особливості, починаючи з самого проведення обряду одруження та завершуючи найменшими деталями в образі молодят, пише сайт chernivchanka.info

Буковина, як і інші регіони, може похвалитися власними весільними традиціями. Чим було особливе буковинське весілля у дев’ятнадцятому-двадцятому століттях, що одягали молодята та інші цікаві факти про ці обрядові традиції – читайте у матеріалі нижче. 

Весільні обряди Буковини 

Весільний одяг буковинців

Здавна на Буковині є чудовий сімейний обряд – поклоніння вінку батькам молодого та молодої. Виглядає цей обряд так – молодого поклоняють перед батьками з двома хлібинами та невеликим вінком, який після обряду молодий мав кріпити до одягу. Молоду ж поклоняли перед батьками головним убором, який вона обов’язково вдягала під час весілля.  

Відбувався такий “батьківський” обряд ще до вінчання. У нього була своя сакральна роль – отримати батьківське благословення на одруження дітей, без чого молодята не могли укласти шлюб.  

Дуже цікавим буковинським обрядом того періоду є так зване “єднання вогню” – звичай, під час якого використовувалися весільні свічки. Спершу ці свічки тримали батьки молодят, потім передавали їх дітям під час вінчання. Наприкінці так звана “весільна мама” повинна була з’єднати та задути свічки, перев’язати їх стрічкою та передати світилці. Такий цікавий обряд теж мав неймовірно важливе сакральне значення – символізував об’єднання родів. 

Свічки на Буковині, до слова, були доволі великими та високими. Після того, як відбувався обряд на весіллі, свічки ховали та більше не використовували. 

Традиційні елементи весільного вбрання молодят 

Велика увага на весіллі приділялася одягу, зокрема, головному убору молодої. Він називався “кодою” (інша назва – “капелюшиня”). Позаду такої коди кріпили довгі барвисті стрічки, які називали “кодинками”. Такий головний убір з молодої знімали перед покриванням голови. Покривали ж голову нареченої так званою “нафрамою” – весільним рушником. Згодом, з двадцятого століття, почали покривати голову нареченої хусткою. 

Що стосується весільного вінка молодої, то його виготовляли зі штучних квітів, зроблених з паперу, які доповнювали намистинами та пір’ям, був високим та формувався з кількох рядів квітів.  

Вишиванка молодої мала густо вишиті рукава, у кольорах переважав чорний та бордовий. Так звана “опинка” овивала одяг молодої від пояса до низу, яка традиційно була оформлена фіолетовими та білими смугами. З обох боків пояса симетрично звисали квітчасті хустки з довгими тороками. Була в образі молодої присутня і весільна безрукавка з хутра. 

Незмінною частиною традиційного образу були прикраси – вони мали символічно забезпечити молодятам довге та щасливе життя. Чим більше було прикрас, тим краще. Звичною у той час була нагрудна прикраса з монетами.  

Що стосується весільного одягу нареченого, то його частиною неодмінно був верхній халатоподібний доморобний одяг з широкими рукавами. Поверх манти молодому кріпили весільну хустку “ширінку” – це робила дружка. Штани традиційно були святковими – вузькими білими, зробленими з полотна. Часто внизу штанини обшивали білими або вохристими нитками. 

Частиною чоловічого весільного образу були і нагрудні прикраси, виготовлені з бісеру. 

Головним убором нареченого  був солом’яний капелюх, який пишно прикрашали барвисті бісерні стьожки, пір’я. Взували молодого у чоботи з високими халявами.

.,.,.,.