На жаль, хоч надворі вже 21 століття, але ще люди не зовсім розуміють таке поняття як “інклюзіє. Деякі відчувають себе незручно, лякаються, коли бачать людину зі слабким зором або на візку. Інші – вважають їх непотрібними для суспільства, ображають. А коли це все стосується дітей, то питань стає тільки більше. Особливо складно батькам, у яких донька або син має хворіє. Спеціаліст з реабілітації Ірина Мазур розповіла, чому інклюзіє – це не вирок та надала практичні та дієві поради батькам, які виховують дітей з інклюзією. Також ми в цій статті на сайті chernivchanka.info поговоримо про те, як суспільство в Чернівцях контактує з людьми з інвалідністю та ще раз наголосимо, чому ми всі – рівні та маємо піклуватися один про одного.
Коротка біографія та власний досвід
Народилася Ірина Мазур у місті Біла Церква. Навчалася в університеті за спеціальністю “психологія”, а у період війни працює вчителькою-реабілітологинею в центрі реабілітації в Чернівцях.
Ірина Мазур, реабілітолог у Чернівцях
Пані Ірина мама двох синів. Старшому, Назару, 13 років тому діагностували ДЦП. І за весь цей час жінка зіштовхнулася з усіма складностями, які переслідують батьків дітей з інклюзією: від лікування в різних центрах країни та закордоння до непорозумінь із навколишнім світом. Найбільші труднощі були із навчально-виховним процесом та соціалізацією. На жаль, сину Ірини не вдалося відвідувати садок, бо не було тих, які б приймали та мали відповідні умови. Все спілкування з соціумом полягало у відвідуванні реабілітаційних центрів та прогулянок у людних місцях. Під час оформлення до школи також виникали проблеми. У районній взагалі сказали, що Назару треба індивідуальне домашнє навчання, бо він на візку. Але для матері немає нічого неможливого. Жінка знайшла школу, та її син 4 роки відвідував інклюзивний клас. Під час повномасштабного вторгнення їй довелося перевести дитину на домашнє навчання, хоча атмосфера в класі була комфортною та дружньою, але спускатися в бомбосховище на візку – занадто складне завдання. Але Назар з нетерпінням чекає повернення в реальну школу. Щоб побачити процес розвитку сина Ірини, дізнатися ще більше інформації про нього, дивіться відео: Історія про Назара
Поради батькам
- Найголовніша порада – вірити у свою дитину. Бо кожна – індивідуальна та прекрасна.
- Якщо ви бачите, що донька або син здатні опановувати навчально-виховний процес, то активно сприяйте організації спеціальної освіти.
- Не бійтеся. Інклюзія – це не вирок.
- Постійно шукайте виходи та нові можливості. Будь-яка проблема – це привід не панікувати, жалітися на долю, а відкривати нові горизонти для себе та своєї дитини.
- Освітній процес – це комплексне питання, яке не залежить тільки від вас, батьків. Велику роль у навчанні та адаптації дитини з інклюзією відіграє вчитель. Яку він створить атмосферу в класі, як буде поводити себе, таким і буде навчальний процес. Бо діти дуже тонко відчувають настрій та наміри дорослих. Якщо вчитель, який є авторитетом у школі, буде ставитися до якогось учня зі зневагою, то так почне до нього ставитися більшість.
Як ми бачимо, пані Ірина на власному прикладі показує, як виховувати та розвивати власну дитину з інвалідністю. Тому всі її поради – це не перелік пропозицій від науковця, це справді важлива та корисна інформація від людини із великим життєвим досвідом, фізичною та моральною силою.
Стартап
У межах проєкту про збільшення в Україні жінок-підприємиць від UWE-хабу, експертка нашої статті розробила план власної справи, яка буде мати вагомий не тільки економічний, але й соціальний внесок у розвиток країни та її жителів. Ірина Мазур мріє створити реабілітаційний центр для родин, які виховують дітей з проблемами зі здоров’ям. Головна його особливість у тому, що в ньому буде приділятися увага не тільки малечі, але й батькам. Для маленьких відвідувачів будуть доступні багато оздоровчих та навчальних можливостей: від масажів до занять із розвитку фізичних та розумових здібностей, а для дорослих – психологічні сеанси, спорт, ароматерапія та т.д. Пані Ірина мріє, щоб у її центрі допомога надавалася комплексно. Бо, як вона каже, дуже важливо не тільки приділяти увагу дитині, але й тим, хто її виховує. Бо від фізичного, емоційного стану родини залежить і стан їхніх дочок та синів. Батьки зазвичай хочуть найкращого для своїх чад, забуваючи про себе. Центр Ірини буде надавати можливість розвиватися та відпочивати всім. Це справді вкрай важливо, бо запобігає вигоранню. Якщо ви відчуваєте, що вже зараз необхідна психологічна допомога, то читайте статтю: Де отримати психологічну допомогу?
Інклюзія в місті
Чернівці є справді прогресивним містом. Тут вже можна побачити багато просторів для дітей та дорослих з інклюзією, таблички зі шрифтом Брайля на важливих будівлях, кожен тролейбус має пандус для людей на інвалідних візках. Безперечно, є куди зростати в цьому плані, ще багато чого треба зробити. Але найбільша проблема – це ті, хто не стикався напряму з людьми з інвалідністю. Ми особисто мали змогу, на жаль, переконатися, що багато дорослих не знають навіть слова “інклюзія”. Деякі з них, навіть після пояснення, все одно стикаються зі складностями розуміння та інтерпретації інформації про інклюзію. І це справді жахає. Бо те, чого ми не знаємо, викликає в нас далеко не завжди бажання дізнатися, як, скоріше, страх та неприйняття. У місті, хоча зараз вже 21 століття, ще ставляться із поблажливістю, яка межує із жалістю або з ненавистю до людей з інвалідністю. Не варто забувати, що прийняття – не дорівнює зверхності та занадто перебільшеній спробі допомогти. Мініінструкція для спілкування з людьми з інклюзією:
- Ми всі – живі істоти. У кожного з нас можуть бути свої проблеми зі здоров’ям, але це не розділяє нас як представників одного виду;
- Інклюзія – це не щось, чого треба сторонитися. У нашому світі, на превеликий жаль, чомусь не так бояться, осуджують тиранів, навіть вбивць. З ними спілкуються та вважають нормальними членами суспільства. Хоча людина з інвалідністю не хотіла б мати проблеми, а вони вчиняють свідомий злочин;
- Якщо ви бачите, що комусь потрібна допомога, то тактовно запропонуйте її. Але не беріться без прохання та дозволу щось робити. Наприклад, заведено поступатися місцем вагітним або людям пенсійного віку. Але вони самі не завжди хочуть сісти, тому відмовляються. Ніхто ж не намагається силою їх посадити;
- Якщо ви не знаєте щось про хворобу вашого співрозмовника, тому вам незручно та страшно, скажіть прямо, що ви б не хотіли його образити, тому питаєте, як і що ви можете зробити. Краще поставити питання, аніж сторонитися.
Як ми побачили на прикладі Ірини Мазур, бути мамою дитини з інвалідністю – це нелегко, але більшість проблем виникає саме через неприйняття її сина Назара. Він – така ж сама дитина, як інші. Хлопчик має такі ж потреби в спілкуванні, розвитку, іграх. Вкрай важливо бачити дітей та дорослих з проблемами зі здоров’ям як звичайних членів суспільства. Усі люди не просто так прийшли на цю Землю, а в складні часи війни треба єднатися, поважати та піклуватися один про одного, щоб весь світ побачив, які ми, українці, сильні та дружні. А головне те, що всі ми – ЛЮДИ!
