Під час Другої світової війни Україною почало поширюватись утворення УПА. Багато українців вступали у лави цієї армії. Серед них були і жінки, які зазвичай були зв’язковими. Однією з них була Домніка-Ольга Гришин-Грищук. У цьому матеріалі на chernivchanka.info ми розповімо про долю чернівецької підпільниці.
Вступ до ОУН й арешти
У 18-річному віці Домніка склала присягу на вірність України і стала зв’язковою УПА. Отримала псевдо “Квітка”. Для дівчини це не було несподіванкою, адже зростала у патріотичній проукраїнській родині. Вона пригадувала, що коли у їхні краї прийшла радянська влада, люди зустрічали їх досить привітно. Дивно, але містяни думали, що то українці, і що характерно, порозвішували усюди синьо-жовті прапори.
Згодом радянська влада почала складати списки місцевих. Туди й увійшла родина Домніки. Після цього по місцевості покотилась хвиля арештів. Сім’я Гришин була вимушена втікати у ліс. У 40-х роках 20 століття на Буковину повернулась румунська влада, тож дівчина вступила в інститут. Домніці вдалось оформитись у Чернівцях на текстильну фабрику. Завдяки цьому вона продовжувала свою підпільницьку діяльність, зокрема розклеювала у місті все, що треба.
Також дівчина займалась заготівлею продуктів та медикаментів. Домніка доставляли їх вночі у ліс до поранених хлопців УПА. Одного дня на підпільницю хтось доніс. У результаті вона отримала виклик. КГБ викликали її тричі, але Домніка нічого не розказала. Тож дівчину залишили на допити. Після них Ольгу закрили у карцері без вікон. Цілу ніч спала на холодній підлозі. Зранку до неї знову прийшли та змушували її все розказати. Зв’язкова вирішила, що нічого не скаже, попри загрозу її життю. Загалом на допитах Домніка пробула близько шести місяців.
Суд та заслання у Сибір
Згодом через пів року відбувся суд над Домнікою та її батьком. Дівчині присудили 20 років заслання. Відправили на поселення в Тайгу. У результаті так зняли п’ять років. Протягом десяти років Домніка була на різних роботах. Робили сільське господарство, лісоповали тощо. Умови та харчування було жахливі. На день — ложка цукру, менш як чайна ложка олії, хамса, гнила капуста і все перемерзле. Багато в’язнів помирало. Чернівчанка теж була при смерті, але їй вдалося викарапкатись.
Відбувши десять років ув’язнення, Домніку відправили на поселення у Тайшет. Там вже краще годували, але КГБісти проводили співбесіди. Було облаштоване містечко з вагонів. У них жили по двоє. Саме там вона познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком. Його швидше відпустили на Батьківщину, а Домніка влаштувалась на роботу на поселенні. Згодом він приїхав й забрав її додому.
Повернення
Приїхавши в Україну, Домніка з чоловіком поселилась у її рідному селі – Стрілецькому куті. Згодом подружжя переїхало у Вижницю. Чоловік працевлаштувався у місцеву газету, але пізніше його звільнили, бо він був “політично ненадійний”. Жінка планувала працювати у медичній сфері, адже у Сибіру закінчила дворічні курси медсестер. Але цю освіту у Вижниці не визнали. Домніка ще три роки ходила у вечірню школу. Пізніше пройшла місцеві курси медсестер та отримала роботу. Вона 20 років пропрацювала медсестрою в селі Виженка в санаторії.
Цьогоріч Домніка-Ольга Гришин-Грищук відсвяткувала 101 рік від свого дня народження. Жінка прожила нелегке століття. Вона бачила голод, холод, те як вмирали люди навколо. І на її долю припало побачити становлення незалежності України та російсько-українську криваву війну. Легендарна зв’язкова сприймає цю війну досить боляче. Адже на українській землі вкотре проливається наша кров.
