Жінки здавна любили прикрашати своє тіло та одяг додатковими елементами – прикрасами. Прикраси на одязі були неодмінною частиною образу, додавали жінці пишності та підкреслювали статус жінки у суспільстві, а також мали важливе магічне значення у минулому – деякі з них були оберегами від злих духів, деякі – символами релігії, розповідає сайт chernivchanka.info.
Впродовж багатьох століть українські майстрині з різних куточків країни дбали про збереження та відтворення традицій улюблених прикрас, значна частина яких походить ще з часів Київської Русі, а з шістнадцятого століття в прикрасах українських жінок з’явилися вироби із золота – це пов’язано із розвитком золотарства.
Буковинки мали власні вподобання та традиції носіння прикрас. Які прикраси та коштовності носили жінки Буковини у минулому, що вони означали та інші цікаві факти з історії прикрас регіону – читайте у матеріалі нижче.
Що найбільше любили носити буковинки у минулому?
У наборах традиційних прикрас до образу буковинок у минулому панувало багате різноманіття. Часто жінки носили намиста, коралі, ланцюжки, гердани та хрестики.
Гердани виготовляли з бісеру різних кольорів та ними оперізували верх шиї аж до підборіддя. Ці прикраси являли собою шийні прикраси у вигляді вузьких стрічок, які були нанизані на нитяну або волосяну основи. Гердани утворювали геометричний візерунок, інколи – рослинний. Такі гердани були поширені у багатьох регіонах України, і їх візерунок зачасту відповідав традиційним орнаментам регіональної вишиванки.
Часто буковинки носили намиста. Переважно їх носили молоді дівчата, а от жінки після тридцяти не часто одягали їх. Якщо і вдягали, то вибирали ті, де намистинки були темних кольорів – такий був звичай. Молоді ж дівчата часто носили намиста, обираючи для себе барвисті кольори. Часто можна було побачити намиста червоного кольору – таким приписували магічні лікувальні властивості.
У будні такі намиста носили не часто – боялися порвати, однак на свята та під час походів на танці та храми жінки радо одягали їх. Кольорові намиста носили, як правило, дівчата з багатших сімей, інші надавали перевагу намисту з кольорового скла.
Був ще один звичай – коли був період посту або ж у сім’ї була жалоба за померлими, то намиста або взагалі не вдягали, або обирали їх тільки зі скляних молочних та прозорих намистин.
Унікальні елементи буковинських прикрас
Були в гардеробі буковинок минулого і унікальні, притаманні тільки цьому регіону види прикрас. Так, наприклад, на Кіцманщині жінки одягали так звані “салби”. “Салби” нагадували традиційні татарські прикраси, однак мали свої неповторні елементи саме на Буковині, де їх дуже полюбили жінки.
“Салбами” називали шийні прикраси, срібні монети, які прикріплювалися до намист, або були пришитими до основи. Основу під “салби” часто шили з чорного фетру або білого льону, оперезані стрічкою.
“Салби” були популярними в образах як дорослих жінок, так і молодих дівчат. Такі прикраси були доволі важкими – монет до основи вплітали багато, так, що вони нагадували дуже часто лицарські обладунки.
“Салби” носили не тільки для того, щоб додати “родзинки” у зовнішній вигляд. Вони мали важливе символічне значення – вважалося, що ці прикраси є свідченням статусу та матеріального становища жінки у суспільстві. Працювало це дуже просто – чим більше монет було у прикрасі, тим багатшою вважалася жінка.
Також існувало повір’я, що такі прикраси з монеток приваблювали достаток у родину та гроші.
Такі прикраси жінки створювали власноручно – таким був звичай. Залежно від можливостей та бажання господині, така прикраса могла містити до шістдесяти срібних монет. Їх шили у кілька рядів, пришивали їх дуже щільно, тому виглядало це так, неначе монети утворювали окреме полотно в образі жінки. Побачити такі прикраси можна у фондах Чернівецького художнього музею.
Магічні особливості буковинських прикрас
Шийні прикраси, як ми зазначили вище, були дуже різноманітними та різнобарвними. Часто до прикрас прикріплювали також різноманітні магічні елементи – язичницькі символи, які мали значення оберегів.
Так, наприклад, дуже часто до прикрас прикріплювали підвіски у вигляді амулетів, різноманітні бубонці та згарди. Особливим значенням навіть наділяли камінці, які теж часто були присутні в оздобленні прикрас. Так, серед таких камінців були коштовні камені – бурштин, корал, рубін, гранат, перли та бірюза.
Магічними були і сережки, які носили дівчата. Проколювати вуха в Україні почали наприкінці дев’ятнадцятого – у першій половині двадцятого століть. Такі проколи робили переважно дівчаткам дворічного віку. Спершу їм робили проколи невеликими гострими сережками, які мали залишатися на вухах до заживання ран.
Так-от, сережки, за народними повір’ями, володіли певною цілющою силою – могли усувати головний біль. Маленькі дівчатка носили сережки із міді, дорослі – срібні, позолочені та навіть золоті – такі собі могли дозволити тільки буковинки з багатих родин.
Існувала традиція, під час якої у піст та жалобу дівчата одягали на вуха найпростіші сережки у вигляді кілець. Також існувало повір’я, згідно з яким дівчина у першу шлюбну ніч повинна була знімати сережки, аби їх не загубити – вважалося, що загублені сережки приносять нещастя у сім’ю.
Хто та як носив прикраси?
До прикрас жінки ставилися з особливою повагою та наділяли їх величезним значенням. Тому не дивно, що існували певні правила носіння прикрас різних видів.
Передусім, жінка мала пам’ятати про свій соціальний статус, відповідно до якого одягала ті чи інші коштовності. Багаті родини зобов’язували жінок носити дорогі прикраси, виготовлені з якіснішого матеріалу. Їм належало носити золоті та срібні вироби, дорогоцінні метали – дукати, російські або австрійські монети.
Багаті буковинські жінки дозволяли собі носити візантійське скло у прикрасах. Візантійське скло було дорогим задоволенням. Традиція його використовувати приїхала до Буковини з-за кордону і швидко поширилася серед заможних буковинок. Дівчата з простих родин дозволити собі такі прикраси не могли.
Носили з дев’ятнадцятого століття жінки і кільця. До цього їх переважно носили чоловіки – у Київській Русі каблучки були символом влади та заможності, і їх носили переважно князі та знать. І от тільки з дев’ятнадцятого століття такий аксесуар почав набувати популярності і серед жінок – щоправда, кільця носили, озираючись на народні прикмети та символи.
Так, наприклад, якщо дівчина мала срібну каблучку та носила її на лівій руці, то це означало, що вона готова вийти заміж. Якщо така каблучка була на правій руці – це був сигнал для парубків про те, що дівчина вже засватана.
Що стосується золотих каблучок, то їх на правій руці носили заможні жінки, а на ліву одягали розлучені. Щоправда, тоді стосовно розлучень українці були доволі суворими, тому таке явище зустріти можна було вкрай рідко.
Були в окремих регіонах і кільця з бірюзою, яка була символом туги. Такі кільця одягали дівчата та жінки, хлопці та чоловіки яких поїхали служити у військо. Таким чином дівчата показували суспільству, що їхні серця зайняті, хоч і поруч немає коханого парубка.
