Цей матеріал буде про 38 річну чернівчанку Анну Склярову. Вона живе з ВІЛ, а також захищає права жінок. У статті на chernivchanka.info ми розповімо про те, як жінка дізналась про свій діагноз і як вона почала стала активісткою, хоча сама за фахом кондитер.
Як дізналась про діагноз
Одного дня Анна пішла на візит до стоматолога. Перед нею був чоловік, якому лікарка порвала всі ясна під час операції. У результаті він був весь у крові. Прийшла черга жінки. Від болю та хвилювання Анна не звернула увагу, чи змінила лікарка свої інструменти, якими користувалась раніше.
Згодом Анна завагітніла і здала усі аналізи. Через два тижні їй передзвонили з лікарні і повідомили, що результати незадовільні. Прийшовши у диспансер, жінці повідомили, що у неї ВІЛ. Для неї це був шок. Вона не могла у це повірити. Пізніше Анна вирішила взяти себе в руки й зосередитися на дитині.
Реакція рідних
Вдома було не заведно говорити про діагноз Анни. Лише при сварках чоловік міг її “уколоти” цим фактом. Рідні не розуміли, що жінці треба було це проговорити. Адже їй це було потрібно, аби легше сприйняти свій статус ВІЛ-позитивної. Чоловік Анни вирішив, що вона його власність, і він може робити з нею, що хоче, тому що він “знає про неї”.
Від цього психіка чернівчанки дуже страждала. Вона не сприймала себе і вважала ніким. Потайки беручи брошури про ВІЛ, Анна дізнавалась більш детальну інформацію про себе. Адже їй дуже хотілось дізнатись, чи вона має право на життя.
Активізм
Протягом дев’яти років Анна не сприймала себе. Згодом вона покинула свого чоловіка. Жінка почала шукати себе. Вона навчалась на кондитера. Раніше працювала і на швейному заводі, і на базарі, практикувалась робити ремонт.
У цей період їй допомогла знайома, з якою вона зустрілась у центрі СНІДу. Завдяки цьому спілкуванню Анна дізналась про існування організації “100% життя”. Здебільшого там працювали здорові люди, і жінку здивувало, що вони не сідали якомога далі від неї, а приходили, обіймали, спілкувалися з нею. Спочатку у цій організації Анна почала працювати прибиральницею. Паралельно з роботою, вона почала спостерігати як функціонує спільнота. Вже через пів року її запросили до них на роботу соціальною працівницею.
Згодом жінку відрекомендувала організації “Позитивні жінки”. Адже Анна прагнула розвитку та нових знань. Вона хотіла допомагати таким же людям і постійно бути серед “своїх”. У Чернівцях існує лише ініціативна група організації, і Анна стала її повноправною членкинею. Надалі вона планує розвивати тут представництво. В організації “100% життя” чернівчанка проводить тренінги для сільських медичних закладів чи громад. Розповідає, що таке ВІЛ, як захищатися та чому його не варто боятися. Команда створила “Школу життя для ВІЛ-позитивних жінок”. Там розповідають про те, як жити зі статусом та як себе захищати, як доглядати за своїм психічним та фізичним здоров’ям.
Також для Анни стали близька феміністична діяльність. Адже для жінки фемінізм – це можливість вибору. Вона усвідомила, що має право обрати навчання в університеті чи догляд за дітьми, працювати кухаркою чи лікаркою, бути сильною чи слабкою.
На думку Анни Склярової українцям варто працювати над нормальним сприйняттям ВІЛ-позитивних. Адже багато хто, ще дотримується консервативних думок і вважає, що ВІЛ – це чума. І це означає, якщо привітався, то автоматично заразився. Чернівчанка вважає, що її мета пояснити жінкам, що вони абсолютно нормальні. ВІЛ — це не кінець, із ним можна повноцінно жити. На цьому діагнозі життя не закінчується. Головне вчасно взяти себе у руки і не зважати на думку інших людей.
