У минулому столітті чернівецькі студенти теж жили нелегко. Гуртожитки були у перероблених церквах, монастирях. Також у ці роки були епідемії. У цьому матеріалі на сайті chernivchanka.info ми розглянемо, яке життя було у чернівецьких студентів.
Румунський період
Загалом у 1917 році чернівецькі студенти досить цікавилися політикою. Молодь часто вступала у різноманітні політичні гуртки. Досить часто від університетів надходили скарги, що студенти заважають навчальному процесу. Причиною було те, що студенти займали аудиторії під лекції та дебати.
У 1918 році після розпаду Австро-Угорської імперії, Чернівці прилучили до Румунського королівства. Тож Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича до 1940 року вважали румунським вищим навчальним закладом. У результаті було скасовано українські кафедри, а українських професорів було звільнено. Загалом у 1920 році в університеті навчалося 1 671 студент. Серед них було 239 українців. У 1933 році студентів стало З 247 студентів. Серед них було 2117 румунів, 679 євреїв, 199 німців, 155 українців, 57 поляків.
Пізніше багато українських студентів навчалися в еміграції, зокрема в Чехословаччині.
Радянський період
У 1940 році Буковину було приєднано до УРСР. Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича було реорганізовано у державний вищий навчальний заклад, у якому викладали українською мовою. Також університет було поділено на сім факультетів. У 1955 році додалося ще 4 факультети. Тож загалом діяли історичний, філософський, іноземних мов, географічний, біологічний, хімічний, фізико-математичний, економічний, технічний і заочний факультет. Також діяла 51 кафедра. Було запроваджене заочне й вечірнє навчання та аспірантуру.
У радянської влади стосунки з вищою освітою, зокрема з професурою, не задалися від початку. Інколи проводилися збори студентів на яких обговорювалася “неправильна методика” викладання румунських професорів.
У 1976 році в Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича налічувалося близько 10000 тисяч студентів. У навчальному закладі працювало 500 викладачів, у тому числі 26 професорів і докторів наук, близько 290 доцентів і кандидатів наук.
Якість освіти
У радянський період якість освіти досить страждала. Причиною було те, що студенти були немотивовані навчатися. Певний рівень освіти вдавалося підтримувати завдяки українським професорським кадрам. Викладачі намагалися організовувати групи, в яких більш успішні студенти допомагали менш успішним. Крім того, радянська влада намагалася нівелювати значення дипломної роботи. Коли професори не приймали низькоякісні роботи і відправляли їх на доопрацювання, це означало, що студент залишається на другий рік. А так знижувався темп підготовки спеціалістів. Тоді професорам доносили, що у будь-якому разі треба ставити “задовільно”, бо “можуть бути проблеми”.
Студенти ж нерідко прогулювали лекції і списували на іспитах. Коли студент читав книжку, його могли взяти на кпини. Його зазвичай засуджували і кликали зіграти карти з іншими студентами.
Саме у цей період в українському суспільстві почав формуватися стереотип про неодмінну вищу освіту. Тоді з’явилася тенденція, що усі люди мають вступати до університету, незалежно від того, чи мотивовані вони там насправді навчатися. У цей час також існувала корупція, тож не усі мали змогу вступити туди, де прагнули. Адже це залежало від соціального статусу сім’ї. Зазвичай після школи молодь навчалась у технічних училищах, рідше в університетах.
