Буковинський вінок – традиційний головний убір, який був частиною весільного вбрання українок. Головний убір робив нареченою особливою та вирізняв її з-поміж усіх дівчат. Одним з найпопулярніших був вінок з ковилою, який одягають і у наш час на традиційні весілля у Чернівецькій області, розповідає сайт chernivchanka.info.
Різновиди уборів
На початку 20 століття на Буковині весільний вінок називали по-різному – “карабуля”, “дьорданик”, “коди”, “вінок з павунами”, “трава”, “коробка”, “капелюшиння”. Усе залежало від оздоблення. Зазвичай наречені у таких вінках просили гостей на весілля.
“Карабуля” відносилася до одних з найнезвичніших різновидів весільного вінка. Її виготовляли у формі корони, у якої центральна частина була підвищена. Основа була картонна і її обшивали чорною або червоною тканиною. Оздоблювали вінок різнокольоровими штучними квітами, бісером, а інколи додавали й пір’я павича. Ззаду до “карабулі” прикріплювали яскраві стрічки. Крайні з них були метр завдовжки і їх давали наперед з обох боків.
У деяких селах Чернівецької області головною особливістю “карабулі” була трава ковили. Її прикріплювали по центрі головного убору. Багаторічна гірська ковила була рідкісним матеріалом для оздоблення, а створення вінка з цієї трави потребувало неабиякої майстерності.
Також на Буковині переважав “дьорданик” – головний убір нареченої, який був поширений у передгірній частині. Цей вінок був схожий на шапку-кубанку. Виготовляли його з картону, на який натягували темно-червоне сукно з вишивкою. Взір був виконаний бісером і леліткою у вигляді геометричного орнаменту. По краях “дьорданика” нанизували прикраси з різнокольорового бісеру. Спереду головний убір зазвичай прикрашали трьома рядами штучних квітів. Ближче до верху основи вінка натягували перехрещені нитки, які теж були густо заповнені штучними квітами. Також до головного убору прикріплювали вузькі стрічки, зазвичай червоного кольору. Вони сягали нижче пояса. На один вінок використовували близько 20-25 стрічок.
У 30-х роках 20 століття “дьорданик” перестали використовувати. Його замінили вінком зі штучних або живих квітів. Наприкінці 20 століття чернівецькі майстрині почали відтворювати оригінальні “дьорданики”, щоправда, у модерному вигляді.
Екзотичні буковинські убори
На Буковині також часто використовували “коди” – головний убір засватаної дівчини. На вигляд вінок був у формі корони та прикріплювався до щільно укладеного волосся за допомогою приколювання або пришивання. Головний убір складався з двох частин. Картонну коробку, яка була заввишки 6 сантиметрів, обтягували чорною ниткою. Також з картону виробляли “коди”. Їх обтягували білою тканиною з обох боків і одягали на коробку. Вінок оздоблювали штучними квітами, пучками сухозлоту та різнокольоровими стрічками. Їх прикріплювали до плечового одягу на спині нареченої. Окремо у коробку вставляли 80—100 стебел трави ковили. Саме це надавало екзотичного вигляду головному убору.
Ще одним традиційним весільним убором буковинок була “трава”. Цей вінок був схожий на “коди”, але лише з додаванням ковили. Для цього брали 100 пучків та пришивали у кілька рядів до убору. Закріплювали їх так, що у разі займання можна було швидко висмикнути.
У наш час усе рідше використовують ці головні убори, зважаючи на сучасну моду. Але у селах Рідківці, Топорівці, Чорнівка та Магал Чернівецької області наречені ще досі одягають такі традиційні вінки на весілля. У 2019 році буковинський вінок з ковилою увійшов до нематеріальної культурної спадщини.
