Протягом історії людства повсякчас трапляються масштабні трагедії, катаклізми та лиха, які забирають життя тих, хто має непересічний талант і міг би зробити значний внесок у розвиток суспільства.
Винищення євреїв нацистами під час Другої світової війни призвело до неймовірної за кількістю загибелі людей. На жаль, ця трагедія торкнулася і України, зокрема Чернівців, пише сайт chernivchanka.info.
Можна з упевненістю стверджувати, що єврейське населення Чернівців постраждало не настільки сильно, як, наприклад, єврейське населення Львова, яке було винищено практично повністю. Це місто нацисти називали “judenfrei” – вільним від євреїв.
Чернівцям пощастило більше. Хоча місто опинилося під владою Румунії (Румунія у Другій світовій війні воювала на боці Німеччини), в історії міста стався щасливий випадок – мером став Траян Попович. Цей чоловік, адвокат за фахом, не підтримував загальної політики нацистської Німеччини щодо євреїв. Тому намагався зберегти єврейське населення Чернівців, мотивуючи це тим, що євреї мають корисні та потрібні громаді професії і без них життя міста просто зупиниться.
Адміністрація Поповича почала видавати т.з. “авторизації”, маючи які представники єврейської общини могли залишитися у місті. По суті, кожен хто мав достатньо коштів, міг купити собі таку “авторизацію”.
І хоча таким чином Поповичу вдалося врятувати від неминучої смерті близько 20 тисяч євреїв, був і зворотний бік медалі. Історії тих, хто не зміг залишитися…
Усміхнена юнка
Зельма Меєбаум-Айзінґер народилася 5 лютого 1924 року у Чернівцях і прожила усього 18 років. Єдине її фото, що збереглося, показує нам усміхнену життєрадісну юнку. Її батько Макс Меєрбаум був бідним галантерейником і помер, коли дівчинка була ще немовлям. Невдовзі її мати Фредеріка взяла шлюб вдруге з чоловіком на ім’я Лео Айзінґер. Саме тому юна поетеса має красиве подвійне прізвище.
Цікаво, що по материнській лінії дівчина була родичкою відомого єврейського поета та перекладача Пауля Целана.
Після початку Другої світової війни – влітку 1941 року – Зельма разом з батьками опинилася у чернівецькому гетто. Оскільки родина була бідною, їм не вдалося залишитися в місті. Всі троє потрапили до трудового табору у Трансністрії (територія, що була частиною нинішніх Вінницької, Одеської та Миколаївської областей; Трансністрію нацисти вибрали для висилки туди євреїв). Звідти ніхто з них не повернувся…
Альбом з букетом квітів
Життєрадісна, товариська, вона любила читати і була обдарованою поетесою. Від неї нам лишилося тільки 52 вірші і 5 перекладів – невеличкий альбом з букетом квітів. Перед засланням до Трансністрії Зельма встигла передати його комусь із знайомих. Альбом мандрував із рук у руки. Після війни одна зі шкільних подруг Зельми Рене Абрамович виїхала до Ізраїля і забрала вірші із собою. Їх вона зберігала як велику коштовність у сейфі ізраїльського банку. Нарешті у 1976 році поезія побачила світ: про альбом дізнався колишній викладач Зельми Герш Сеґал і видав збірку віршів під назвою “Квітковий збір” власним коштом.
У 1980 році збірка була перевидана німецьким літературознавцем Юрґеном Зерке – він був надзвичайно вражений глибиною таланту юної поетеси, адже усі свої вірші вона писала у віці 15-17 років. Видання Зерке під назвою “Я тугою огорнута: Вірші єврейської дівчинки до свого друга” стало літературною сенсацією і світ нарешті почув ім’я чернівецької поетеси Зельми Меєрбаум-Айзінґер.
Нині поезія Зельми вважається частиною німецькою літератури (дівчина писала німецькою). Її надзвичайно поважають німецькомовні шанувальники. Деякі її вірші навіть покладені на музику, а за мотивами інших написані картини.
В Чернівцях також можна знайти спогад про обдаровану юнку. Нещодавно на її честь неподалік центру, на вулиці Шолом-Алейхема, встановили невеликий пам’ятник. Є також меморіальна табличка на будинку, де жила поетеса.
Українські читачі можуть ознайомитися з віршами Зельми завдяки виданню 2012 року “Я тугою огорнута. Вірші єврейської дівчинки до свого друга” (вид-во “Меридіан серця”).
Ми ж пропонуємо вшанувати пам’ять поетеси, згадавши один з її проникливих віршів:
Я – темна ніч. Одіяння мої
м’якші, ніж білої смерті покрови.
Я всі скорботи і всі жалі
беру в свій чорний, холодний човен.
Коханий мій – нескінченний шлях.
Йому я навік віддала свій посаг –
м’яке, як шовк, і п’янке, мов змах,
крило пітьми – моє чорне волосся.
Поцілунок мій – запашний, як мед.
Молодий мандрівець ним снитиме всюди.
Коли він до серця мого припаде –
найпалкіших жінок забуде.
Мої руки ніжні й білі, як сніг.
Погамують вони найлютіші болі,
і кожен, хто доторк відчує їх, –
всміхається мимоволі.
Я – темна ніч, Одіяння мої
м’якші, ніж білої смерті покрови.
Я всі скорботи і всі жалі
беру в свій чорний, холодний човен.
(Переклад Петра Рихло)