Війна змусила мільйони українців залишити домівки в пошуках безпеки та нового початку. Серед них – тисячі жінок, які переїхали до Буковини, принісши з собою не лише багаж переживань, а й сили для побудови нового життя. Вони активно інтегруються у місцеві громади, започатковують бізнеси, долучаються до культурних ініціатив і стають рушійною силою змін, пише chernivchanka.info. Ця стаття – про виклики, перемоги та нові можливості, які з’явилися на шляху адаптації у Буковині.
Поліна Семенець: перевезла кафе зі Слов’янська до Чернівців
Поліна Семенець раніше успішно керувала кафе у Слов’янську на Донеччині. Але через війну їй довелося шукати безпечніше місце для себе, свого бізнесу і команди. Поліна усвідомлювала, що повернення додому найближчим часом неможливе. Треба було перевозити більшість обладнання, меблів і частину персоналу. Під час транспортування деяке майно було пошкоджене. Колишнє приміщення кафе знаходиться у зоні активних бойових дій. Пошук нового приміщення в Чернівцях та адаптація до нової аудиторії вимагали значних зусиль. Команда значно скоротилася, проте тепер у кафе працюють і переселенці, і місцеві жителі.
Важливим складником успіху стала підтримка місцевих орендодавців та постачальників, а також позитивне ставлення громади Чернівців. Така готовність йти назустріч переселенкам допомагає зберігати професійні кадри, створювати нові робочі місця і підтримувати регіональну економіку. Безпека персоналу залишається пріоритетом, тому поки не планується повернення до Слов’янська. Цей приклад свідчить, що навіть у складних обставинах можливо знаходити нові можливості та будувати життя заново, підтримуючи інших і реалізуючи власні мрії.
Карина Ворожеєва: почала нове життя з гранту
Каріна Ворожеєва виросла у Маріуполі. Незважаючи на проблеми зі здоров’ям, вона жила активно: співала, мріяла стати лікарем і наполегливо рухалась до своєї мети. Але 24 лютого 2022 року все змінилось. Війна перевернула життя, змусила тікати, боятись, втрачати речі та мрії. Каріна з двома дітьми пережила страшні обстріли, покинула дім, де залишилися її батьки й сестра. Вона приїхала до Чернівців, де потрібно було будувати нове життя.
Вона не стала чекати на допомогу, а взялася за справу. Вступила до медичного університету, щоб нарешті здійснити мрію про лікарську професію, і паралельно відкрила кав’ярню – маленький бізнес. Простір, в якому є місце і для творчості, і для спілкування, і для відчуття дому.
І хоч вона мріє колись побачити Маріуполь, сьогодні її дім – Чернівці. Тут, серед нових друзів і клієнтів, вона співає з дітьми, сміється, вчиться і працює.
Навчання, хаби та мережі підтримки: як переселенки перетворюють допомогу на ініціативи
Важливу роль відіграють програми навчання й хаби, які допомагають жінкам-переселенкам перетворювати знання та ресурси на сталий бізнес чи соціальний проєкт. У Чернівцях реалізовувалися програми «Бізнес з нуля», тренінги з фінансової грамотності та бізнес-менторство для ВПО. У них брали участь мешканки з Донеччини, Луганщини, Криму та місцеві жінки, які прагнули розпочати справу.
Такі програми дають не тільки практичні навички, а й допомагають сформувати мережі контактування, необхідні для закупівель, пошуку персоналу та співпраці. У таких хабах зустрічаються жінки-переселенки, які, переживаючи власну історію, допомагають ставати на ноги іншим.
Юлія Калашнікова переїхала зі Сходу у 2014 році, забравши з собою трьох дітей, маму і сестру з її сім’єю. Перші два тижні вона і родина проживали у домі місцевої жительки, що запропонувала допомогу. Пізніше, коли наймолодшому сину Михайлику виповнилося шість місяців, Юлія приїхала на Буковину з усіма дітьми.
Незважаючи на те що жінка живе у Сторожинці вже кілька років, відчуття тимчасовості не зникає. Відсутність власного постійного помешкання гальмує почуття повної інтеграції в громаду і впливає на психологічний стан, особливо дітей. Проте ця жінка не здалася. Вона очолює громадську організацію «Ми – з України», що об’єднує переселенців та місцевих, надає соціальну та психологічну підтримку. Юлія активно залучена у проєкти для дітей, підлітків і дорослих, включно з безплатними танцювальними групами, курсами управління стресом і психологічною допомогою. Завдяки її зусиллям шестеро переселенців отримали роботу в організації.
Марина Гладкова у 2017 році була змушена виїхати з окупованого селища Донеччини у Харків. Коли 24 лютого 2022 року почалося повномасштабне вторгнення, вона оперативно залишила місто з дітьми та родиною, спакувавши лише найнеобхідніше. На Буковині Марина знайшла прихисток. Вона відзначає доброзичливість буковинців і їхню духовність, що відчутно відрізняє цей край. Змінивши професію, жінка стала психосоціальною працівницею.
Вона проводить заняття, що розвивають, для дітей переселенців і місцевих, відеопокази. Особливо важливо, що вона пройшла навчання як тренерка з протидії гендерно обумовленому насильству і вже проводить відповідні тренінги з медіаграмотності, кібербезпеки, протидії булінгу та домашньому насильству.
Марина визнає, що багато переселенців психологічно не готові укорінюватися на новому місці, адже часто сприймають переїзд як тимчасовий. Вона ж знайшла своє покликання у роботі, що дає змогу відновлювати життя і надію для багатьох.
Ірина Скіндер – мати двох маленьких донечок, яка втекла з Харкова в перший день війни. Дорога на Буковину зайняла чотири дні з численними блокпостами та заторами. Її сім’я жила безплатно у квартирі місцевих, що тимчасово виїхали, і Ірина з вдячністю згадує турботу буковинців.
Нині вона займається волонтерством: плете маскувальні сітки, виготовляє браслети для аукціонів, проводить творчі заняття для дітей, малює патріотичні картини для фронту. Мріє повернутися додому, але розуміє, що це можливо лише після перемоги.
Роль навчальних програм і хабів підтримки
Важливим складником успіху цих жінок є доступ до освітніх програм і хабів, що надають комплексну підтримку. Центри на кшталт «Вона хаб» стали місцем, де жінки можуть відновити сили, опанувати нові навички та знайти партнерів для реалізації власних проєктів.
Локальні ініціативи та конкурси грантів підтримують започатковані ВПО культурні, бізнесові та соціальні проєкти. Поєднання знань, досвіду, мереж підтримки та фінансування допомагає переселенкам не просто виживати, а й будувати нове життя, стати активними учасниками своїх громад і творити майбутнє.
Крім того, місцеві конкурси міських ініціатив та підтримка (наприклад, платформи для грантів чи локальні конкурси «Ініціатива») дозволяють фінансово підтримати культурні та соціальні проєкти, у тому числі ініційовані ВПО. Саме поєднання навчання, менторства та цільового фінансування часто є тією «формулою успіху», котра дозволяє переселенкам розпочати справу та стати дієвими членкинями місцевої громади.
Успішна інтеграція жінок-переселенок у Буковині відбувається завдяки поєднанню особистої ініціативи, цільової фінансової підтримки, доступу до навчання та доброзичливої локальної екосистеми. Історії героїнь статті та багатьох інших демонструють, що такі інвестиції повертаються у вигляді робочих місць, культурного життя й підсилення громадянського капіталу регіону.